Комплексна автотехнічна та транспортно-трасологічна експертиза: технічна перевірка показів осіб
У постанові від 16 липня 2026 року у справі № 461/1206/21 Верховний Суд розглянув доводи прокурора щодо комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, призначеної судом за клопотанням сторони захисту.
Обставини справи
Особу обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України. Обвинувачення стосувалося механізму руху автомобіля та його контактування з потерпілим і велосипедом.
Показання потерпілого й обвинуваченого щодо обставин події відрізнялися. Для їх перевірки суд першої інстанції за клопотанням захисту призначив комплексну автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу.
Експертиза проводилася для перевірки показань потерпілого щодо механізму його контактування з автомобілем і велосипедом. Надати відповідь на поставлене питання експерти не змогли через недостатність слідової інформації. Крім того, безпосереднє дослідження автомобіля і велосипеда відбулося через чотири роки після події, коли транспортні засоби вже були відновлені.
Водночас у дослідницькій частині висновку експерти навели результати аналізу наданих матеріалів, описали відсутність відповідних технічних ознак та визначили обмеження, які не дозволяли сформулювати кінцеву відповідь.
Прокурор вважав, що експерти фактично втрутилися в оцінку доказів, не відповіли на поставлене питання, а викладені ними в дослідницькій частині дані мали характер оціночних суджень.
Верховний Суд визнав ці доводи необгрунтованими та відхилив їх.
Технічна спроможність показань як предмет експертизи
Одним із головних доводів касаційної скарги було те, що поставлені перед експертами питання стосувалися обґрунтованості обвинувачення і наявності в діях обвинуваченого умислу. На думку прокурора, вирішення цих питань належало виключно до компетенції суду.
Верховний Суд погодився з апеляційним судом у тому, що завдання експертів полягало не в оцінці достовірності показань і встановленні умислу, а у перевірці спроможності показань потерпілого з технічного погляду. Для цього були необхідні спеціальні знання.
Таке розмежування компетенції експерта і суду має принципове значення. Відповідно до статті 94 КПК України саме суд оцінює докази та вирішує, які фактичні обставини є доведеними. Експерт натомість досліджує технічний бік описаного механізму події: чи узгоджується він із зафіксованими слідами, пошкодженнями, положенням об'єктів та іншими даними, для аналізу яких потрібні спеціальні знання.
Отже, перевірка технічної спроможності показів осіб не слід тлумачити як відповідь на питання, чи правдиво особа описує подію. Експерт досліджує не достовірність показань як доказу, а технічну можливість відображеного в них механізму. Остаточну оцінку показань у сукупності з іншими доказами здійснює суд.
Матеріали, використані під час дослідження
Прокурор звертав увагу на те, що експертиза проводилася через чотири роки після події, а автомобіль і велосипед на той час уже були відновлені. Проте, як установили суди, дослідження не обмежувалося оглядом транспортних засобів у їх зміненому стані. Експертам були надані:
протокол огляду місця події з фототаблицею;
протокол слідчого експерименту з потерпілим;
протоколи огляду автомобіля і велосипеда та акт перевірки їх технічного стану;
відеозаписи з камер спостереження;
автомобіль і велосипед у стані на час проведення експертизи.
Саме з урахуванням цього Верховний Суд не визнав обґрунтованим посилання прокурора на давність дослідження та відновлення транспортних засобів. Експерти досліджували не лише їх фактичний стан через чотири роки після події, а сукупність матеріалів, у яких були зафіксовані відомості про обстановку події, стан об'єктів і проведені процесуальні дії.
Водночас постанова не містить загального висновку про те, що будь-яких фотографій, протоколів чи відеозаписів достатньо для дослідження зміненого об'єкта. Верховний Суд оцінював конкретну експертизу і конкретний склад наданих експертам матеріалів. Тому правове значення цієї позиції полягає в тому, що самі по собі сплив часу та відновлення об'єктів не доводять необґрунтованості експертизи, якщо дослідження проводилося також за матеріалами, які містять відомості про подію та первинний стан об'єктів.
Чому експерти не змогли надати кінцеву відповідь
У висновку було зазначено, що вирішити поставлене питання неможливо через відсутність достатньої сукупності слідової інформації. За змістом постанови йшлося про такі обставини:
на місці події не були належно зафіксовані сліди руху транспортних засобів;
на автомобілі та велосипеді не виявлено пошкоджень, характерних для описаного механізму контактування;
за наявними пошкодженнями неможливо було встановити пари контактуючих деталей;
відеозаписи не давали змоги безпосередньо простежити механізм розвитку події.
Отже, відсутність відповіді була не заміною дослідження, а його результатом: експерти проаналізували надані об'єкти й матеріали та пояснили, яких саме технічних даних недостатньо для вирішення питання.
Ця обставина є важливою для розуміння структури експертного висновку. Підсумкова відповідь залежить від того, чи містять досліджені об'єкти та матеріали достатню сукупність взаємопов'язаних слідових та інших технічних даних, які дають змогу встановити або перевірити механізм контактування. У цій справі йшлося, зокрема, про належно зафіксовані сліди руху, характерні пошкодження автомобіля і велосипеда, можливість визначення пар контактуючих деталей, а також відеодані, за якими можна простежити розвиток події.
Залежно від повноти та інформативності таких даних експерт може сформулювати категоричну або ймовірну відповідь. Особливості судової оцінки ймовірнісного висновку експерта, зокрема його відмінність від довільного припущення, розглянуто в окремій публікації.
Якщо такої сукупності ознак немає, експерт не повинен формулювати відповідь, яка не підтверджується результатами дослідження. Водночас у дослідницькій частині залишаються відображеними проведені дослідження, виявлені ознаки та причини, що унеможливили вирішення питання.
Експертна оцінка результатів дослідження не є оцінкою доказів
Прокурор називав викладене в дослідницькій частині висновку оціночними судженнями експертів. Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, зазначив, що йдеться про експертну оцінку результатів проведеного дослідження.
Таке розмежування ґрунтується на змісті Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, відповідно до якої дослідницька частина висновку містить опис процесу дослідження та експертну оцінку його результатів.
Експертна оцінка в цьому контексті є складовою застосування спеціальних знань. Експерт досліджує виявлені ознаки та визначає, чи дозволяють вони вирішити поставлене питання. Це не тотожне оцінці доказів судом: експерт не визначає винуватість особи, не встановлює умисел і не вирішує, яким показанням слід довіряти.
Саме тому неможливість надати відповідь не позбавила дослідницьку частину висновку значення. Суди могли врахувати викладені в ній результати проведеного технічного дослідження, зокрема встановлену експертами відсутність сукупності слідових даних, необхідних для перевірки описаного механізму події.
Подібний акцент на необхідності оцінювати не лише підсумковий висновок, а й матеріали, на яких ґрунтується експертне дослідження, міститься у рішенні ЄСПЛ у справі Arbuzov v. Ukraine.
При цьому Верховний Суд не сформулював загального правила про самостійне доказове значення кожного проміжного міркування експерта. Його висновок у цій справі є вужчим: відсутність кінцевої відповіді не дає підстав вважати весь зміст дослідницької частини суб'єктивними оціночними судженнями, якщо в ній наведено експертну оцінку результатів фактично проведеного дослідження.
Практичне значення постанови
Із мотивів Верховного Суду випливають три положення, важливі для проведення і використання комплексних автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз:
технічна перевірка механізму події, викладеного в показаннях, потребує спеціальних знань і не є оцінкою достовірності цих показань;
проведення експертизи через значний час після події та після відновлення досліджуваних об'єктів саме по собі не знецінює її результатів, якщо експерти досліджували також матеріали, у яких зафіксовано відомості про подію та стан об'єктів;
неможливість надати кінцеву відповідь не перетворює результати, викладені в дослідницькій частині, на суб'єктивні міркування, якщо вони становлять експертну оцінку проведеного дослідження та пояснюють причини неможливості вирішення питання.
Постанова не встановлює нової методики проведення таких експертиз і не визначає універсальних критеріїв достатності вихідних даних. Вона роз'яснює межі компетенції експерта та допустимий спосіб оцінювання судом висновку, в якому проведене дослідження не завершилося відповіддю на поставлене питання.
У цьому і полягає її основне практичне значення: результат експертизи не зводиться виключно до резолютивної відповіді. Якщо експерт провів дослідження, виклав отримані результати та пояснив, чому наявних технічних даних недостатньо для вирішення питання, відповідна дослідницька частина може бути врахована судом без ототожнення експертної оцінки технічних даних із судовою оцінкою доказів.