Судові експерти у відомчій пастці: чи чекати змін?
Ірина Педь,
д.е.н., голова виконавчої ради ГС «Конфедерація недержавних експертів та експертних установ України», директор ТОВ "Експертна група "ЕС енд ДІ"
В Україні існує єдиний державний Реєстр атестованих судових експертів і єдині процесуальні вимоги до висновку експерта. Проте професійна кваліфікація експерта все ще залишається відомчою приналежністю: експерт, компетентність якого вже перевірила одна державна експертно-кваліфікаційна комісія, при переході до установи іншого відомства повинен повторно доводити, що він здатний виконувати ту саму роботу.
«Безстрокове» свідоцтво, яке припиняє діяти після звільнення
Проблему можна продемонструвати на прикладі переходу експерта з Експертної служби МВС до науково-дослідної установи судових експертиз Міністерства юстиції.
Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію при МВС встановлює, що свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта є безстроковим. Водночас це саме Положення передбачає, що свідоцтво дійсне лише для працівників установ Експертної служби МВС, а після звільнення працівника стає недійсним.
Отже, документ формально є безстроковим, але фактично діє лише доти, доки експерт залишається працівником Експертної служби МВС.
У разі подальшого працевлаштування до науково-дослідної установи судових експертиз Мін'юсту попередня кваліфікація та досвід не дають експертові права продовжувати роботу за тією самою експертною спеціальністю. Відповідно до Порядку проведення ЦЕКК при Мін'юсті атестації судових експертів, фахівець, якому кваліфікацію присвоїла комісія іншого міністерства або державного органу, повинен скласти кваліфікаційний іспит у ЦЕКК при Мін'юсті.
Якщо з дня звільнення з попередньої державної спеціалізованої установи минуло не більше шести місяців, експерта допускають до іспиту без проходження теоретичної підготовки та стажування. Але сам іспит залишається обов'язковим. Якщо ж шестимісячний строк минув, спеціальне звільнення від підготовки та стажування не застосовується, і фахівець вимушений наново підтверджувати кваліфікацію за загальними правилами.
Чи змінюється компетентність експерта разом із місцем роботи?
Такий підхід важко обґрунтувати інтересами якості судової експертизи. Під час переходу з однієї державної спеціалізованої установи до іншої отримана експертом освіта, його спеціальні знання та практичний досвід жодним чином не змінюються.
Звичайно, різні відомства можуть мати особливості внутрішньої організації роботи. Проте ознайомлення з такими правилами є питанням допуску до роботи в конкретній установі, а не повторного встановлення професійної кваліфікації судового експерта. Для цього достатньо передбачити адаптаційний термін та перевірку знання внутрішніх процедур.
Особливо показовим є шестимісячний строк для пільгового режиму підтвердження кваліфікації. Якщо держава визнає, що протягом шести місяців фахівець не потребує повторної підготовки і стажування, незрозуміло, чому після завершення цього строку його попередній досвід втрачає таке значення. Професійна компетентність вочевидь не зникає на сто вісімдесят перший день після звільнення.
Кваліфікація належить експертові чи установі?
Експертну кваліфікацію присвоюють фізичній особі. Саме експерт володіє спеціальними знаннями, проводить дослідження, підписує висновок і несе за нього відповідальність. Але чинне регулювання перетворює кваліфікацію на атрибут місця роботи.
Об'єктивний наслідок такої моделі – обмеження професійної мобільності судових експертів. Експерт, який розглядає можливість переходу до іншої державної установи або виходу з відомчої системи, вимушений враховувати необхідність повторного іспиту, а в окремих випадках – також і стажування. Це створює істотні часові, організаційні, а також фінансові бар'єри, чим фактично утримує фахівця в межах системи, у якій він первинно отримав кваліфікацію.
Між тим Закон України «Про судову експертизу» не встановлює, що присвоєна фахівцю кваліфікація діє лише в межах відомства, комісія якого її присвоїла. Він не вимагає, щоб після звільнення експерт утрачав професійний статус, і не передбачає обов'язкового повторного кваліфікаційного іспиту лише через перехід до державної спеціалізованої установи іншого підпорядкування. Чинна роз'єднаність є штучною: існування експертних установ у системах різних державних органів жодним чином не вимагає встановлення професійних кордонів між ними.
Незалежно від того, чи ставилося таке відомче «закріплення кадрів» як офіційна мета, саме так працює чинний механізм атестації. Він захищає не професійний стандарт, а відомчі межі. Кваліфікація експерта стає своєрідним внутрішнім дозволом установи, хоча за своєю природою мала б бути загальнодержавним підтвердженням компетентності особи.
Така залежність вочевидь є потенційним інструментом тиску на експерта. Якщо після звільнення свідоцтво втрачає чинність, фахівець ризикує втратити не лише робоче місце, а й можливість безперервно продовжувати професійну діяльність. Щоб знову працювати за тією самою спеціальністю, він примушений наново проходити крізь відомчу процедуру підтвердження кваліфікації. Отже, конфлікт із керівництвом, незгода з внутрішніми рішеннями можуть поставити під загрозу саму можливість залишатися у професії.
Орган для подолання роз'єднаності вже існує
Відомчу відокремленість нерідко пояснюють тим, що експертні установи підпорядковані різним органам: Мін'юсту, МВС, СБУ, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі та іншим. Однак саме для вирішення міжвідомчих питань законодавством утворено Координаційну раду з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України.
Відповідно до чинного Положення про Координаційну раду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 778, Рада є постійним консультативно-дорадчим органом для розгляду питань судово-експертної діяльності, що мають міжвідомчий характер. Серед її завдань прямо названо сприяння виробленню єдиних підходів до організації судово-експертної діяльності.
Більше того, пункт 4 Положення безпосередньо відносить до компетенції Ради розгляд питання щодо єдиного підходу до підготовки судових експертів та підвищення їх кваліфікації. Рада також може розглядати необхідність удосконалення законодавства, брати участь у підготовці нормативно-правових актів і створювати робочі групи.
Отже, за бажання вирішити проблему не потрібно створювати новий орган або чекати на повну перебудову системи судової експертизи. Необхідний міжвідомчий майданчик уже існує, а його повноваження сформульовані саме так, щоб він міг:
зіставити вимоги до присвоєння кваліфікації в різних відомствах;
визначити спільний обов'язковий перелік професійних компетентностей за кожною експертною спеціальністю;
розробити механізм взаємного визнання рішень відомчих експертно-кваліфікаційних комісій;
розмежувати загальнодержавну професійну кваліфікацію та спеціальні внутрішньовідомчі допуски;
підготувати узгоджені зміни до відомчих нормативних актів.
Рішення Координаційної ради мають рекомендаційний характер, тому вона не може самостійно скасувати приписи наказів МВС або Мін'юсту. Але це не позбавляє її можливості виробити єдиний стандарт, погодити модель взаємного визнання та направити відповідні пропозиції суб'єктам правотворчої діяльності. Саме для такої роботи і була створена Координаційна рада.
Питання, якого немає у порядку денному
Попри прямі повноваження Координаційної ради, з публічно доступної інформації про її останні засідання не видно, щоб проблема взаємного визнання кваліфікації судових експертів взагалі була предметом розгляду.
За оприлюдненими повідомленнямі, Рада переважно розглядає питання державної реєстрації методик, наукової і довідкової літератури та використання джерел в експертній практиці. На засіданні 12 березня 2026 року увага була зосереджена на оновленні науково-методичних рекомендацій та формуванні відповідних робочих груп.
Ці питання також важливі. Однак вони не замінюють вирішення базової проблеми: чому держава не визнає власне рішення про професійну компетентність експерта після зміни ним відомчого роботодавця.
Складається парадоксальна ситуація. Законодавство прямо доручає Координаційній раді сприяти єдиному підходу до підготовки та підвищення кваліфікації експертів, але ці питання ігноруються. Замість усунення бар'єрів між системами, обговорення роками зосереджується переважно на методиках і довідкових матеріалах.
Чи достатньо просто назвати Мін'юст відповідальним за державну політику?
У проєкті нового Закону України «Про судово-експертну діяльність» Мін'юст пропонується прямо визначити центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері судово-експертної діяльності. На перший погляд, така централізація мала б стати відповіддю на відомчу роз'єднаність системи.
Однак є серйозні сумніви, що саме по собі нормативне проголошення Мін'юсту центром державної політики з судової експертизи вирішить проблему. Відомчі бар'єри виникли не через відсутність органу, здатного ініціювати їх усунення. Обов'язки із забезпечення діяльності спеціально створеного міжвідомчого механізму – Координаційної ради – покладені саме на Мін'юст. Її повноваження дають Мінюсту змогу самостійно ініціювати розгляд питань формування єдиних підходів до підготовки й підвищення кваліфікації експертів, створення робочихгруп та готувати пропозиції щодо змін до нормативного регулювання. І без будь-якого нового статусу Мінюст має можливість ініціювати порівняння відомчих кваліфікаційних вимог, виносити на міжвідомче обговорення взаємне визнання кваліфікацій, пропонувати спільні професійні стандарти і готувати узгоджені зміни до наказів різних органів.
Це змушує поставити незручне, але важливе питання: чому орган, який претендує на роль єдиного центру державної політики, не використовує уже наявний інструмент для подолання очевидної міжвідомчої проблеми?
Що необхідно змінити
Формальна централізація повноважень аж ніяк не означає єдності професійних стандартів. Основою реформи має стати простий принцип: кваліфікація судового експерта належить експертові, а не відомству чи установі.
Для його реалізації потрібно запровадити:
- єдині загальнодержавні вимоги до компетентності за кожною експертною спеціальністю;
- взаємне визнання кваліфікації, присвоєної експертно-кваліфікаційними комісіями державних органів відповідно до Закону України «Про судову експертизу»;
- збереження права на проведення експертиз під час зміни місця роботи за умови актуальності кваліфікації, виконання вимог щодо її підвищення та відсутності рішення про зупинення або припинення такого права.
Першим практичним кроком може стати створення при Координаційній раді міжвідомчої робочої групи з питань єдиних кваліфікаційних вимог і професійної мобільності судових експертів. Результатом її роботи має бути напрацювання єдиної моделі компетентностей та конкретні проєкти змін до нормативних актів.
Відомчі кордони не повинні бути професійними кордонами
Судовий експерт працює не на відомство. Його професійне призначення – забезпечувати правосуддя незалежними, обґрунтованими й об'єктивними висновками.
Повторний іспит лише через зміну відомчого роботодавця не підвищує якість експертизи. Він демонструє абсурдну недовіру держави до рішень власних кваліфікаційних органів та створює штучну залежність експерта від системи, в якій було отримано свідоцтво.
Якщо Координаційна рада справді покликана формувати єдині підходи до судово-експертної діяльності, взаємне визнання кваліфікацій має бути одним із перших питань її порядку денного. Інакше слово «координаційна» і далі залишатиметься лише частиною назви, а відомча роз'єднаність – хронічною деструктивною характеристикою всієї системи.