Судова експертиза у господарському процесі: чотири практичні висновки Верховного Суду

24 липня 2026 року Верховний Суд оприлюднив Огляд судової практики Касаційного господарського суду щодо застосування положень Господарського процесуального кодексу України. До нього увійшли рішення, внесені до ЄДРСР за період із лютого 2022 року до червня 2026 року.

Окремий блок огляду присвячений судовій експертизі та оцінці висновків експертів. Найбільше практичне значення для експертів і учасників господарського процесу мають чотири позиції: вимоги до висновку, підготовленого на замовлення сторони; можливість зміни експертної установи; відмежування рецензії від висновку експерта; повернення коштів за непроведену експертизу.

Висновок на замовлення сторони: обов'язкові процесуальні реквізити

У постанові від 12.05.2026 у справі № 911/1368/24 Касаційний господарський суд розглядав спір про відшкодування майнової шкоди, заподіяної пожежею в орендованому приміщенні.

Суди попередніх інстанцій урахували документ з оцінки протипожежного стану приміщень. Водночас у ньому не було зазначено, що висновок підготовлений для подання до суду, а його автор обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Верховний Суд звернувся до статей 98 і 101 ГПК України, за змістом яких учасник справи має право подати висновок експерта, складений на його замовлення. Проте такий висновок повинен містити дві безпосередні вказівки:

• висновок підготовлений для подання до суду;
• експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

КГС ВС повторив підхід Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18. В оновленому огляді цю позицію узагальнено категорично: відсутність зазначених відомостей позбавляє висновок статусу належного та допустимого доказу.

У самій постанові у справі № 911/1368/24 Верховний Суд зазначив, що суди не надали документу належної оцінки на предмет відповідності статтям 98 і 101 ГПК України та не перевірили його допустимість.

Отже, наявність спеціальних знань в автора документа і проведення ним певного дослідження самі по собі не надають документу процесуального статусу висновку експерта. Дотримання встановленої форми є складовою його доказового значення. 

Суд може змінити раніше визначену експертну установу

У постанові від 30.10.2025 у справі № 922/3982/23 Верховний Суд вирішував питання, чи може суд змінити експертну установу після постановлення ухвали про призначення експертизи.

У справі було призначено інженерно-механічну експертизу. Первісно визначена установа повідомила, що через значне завантаження експертів дослідження триватиме понад 90 днів. Інша державна експертна установа підтвердила можливість провести експертизу протягом 90 календарних днів і запропонувала вартість, більш ніж у чотири рази нижчу.

Суд змінив експертну установу, а Верховний Суд визнав таке рішення правомірним.

КГС ВС зазначив, що законодавство прямо не передбачає процедури заміни раніше визначеної експертної установи, але й не містить відповідної заборони. Частина третя статті 99 ГПК України надає суду право самостійно визначити експерта або експертну установу, якщо сторони не досягли згоди або обставини справи потребують такого рішення.

Чинність ухвали про призначення експертизи не перешкоджає зміні виконавця, якщо виникли об'єктивні причини, які ускладнюють або роблять недоцільним проведення дослідження первісно визначеною установою. У розглянутій справі Верховний Суд врахував сукупність обставин: невизначеність строку, значну тривалість і вартість дослідження, готовність іншої установи провести його у визначений строк, а також відсутність доказів того, що первісна установа вже розпочала експертизу.

Таким чином, заміна експертної установи не потребує скасування самої ухвали про призначення експертизи. Вона може бути процесуальним засобом забезпечення розумного строку розгляду справи та балансу інтересів її учасників.

Ця позиція підкреслює значення чіткого повідомлення суду про реальний строк, вартість і фактичну стадію виконання експертизи.

Рецензія на висновок не є повторною чи додатковою експертизою

У постанові від 27.01.2026 у справі № 902/198/25 Верховний Суд розмежував висновок експерта і документ, названий «консалтинговим висновком».

Спір стосувався скасування рішення оператора системи розподілу електричної енергії, прийнятого у зв'язку з пошкодженням пломб приладу обліку. Спеціалізованою експертною установою було проведено трасологічне дослідження самого приладу і пломб. На замовлення іншої сторони згодом підготували «консалтинговий висновок», автор якого не досліджував ці об'єкти, а оцінював проведене раніше експертне дослідження.

Суди попередніх інстанцій фактично надали перевагу консалтинговому висновку та відхилили первинне дослідження. Верховний Суд визнав такий підхід помилковим.

За висновком КГС ВС, консалтинговий висновок за своєю суттю був рецензією. Рецензент оцінює методи, повноту проведеного дослідження та логіку висновку, але не здійснює повторного дослідження об'єктів і не оцінює докази замість суду. Тому рецензія не є ні повторною, ні додатковою експертизою.

До рецензії не застосовуються процесуальні вимоги, установлені для висновку експерта. Однак це означає також, що рецензія не набуває доказової сили висновку експерта і не може самостійно підтвердити технічний факт, для встановлення якого закон вимагає проведення експертизи.

За змістом постанови, вирішальною була правова природа та предмет виконаної фахівцями роботи. Експерт безпосередньо досліджував прилад обліку і пломби, тоді як рецензент аналізував методи та логіку чужого дослідження.

Тому рецензія може містити професійну оцінку недоліків висновку, але її не можна використовувати як заміну нового дослідження об'єктів або як самостійний доказ обставини, що потребує спеціальних знань.

Експертна установа має право на оплату лише фактично виконаної та підтвердженої роботи

Ще одна важлива позиція викладена в постанові від 14.02.2025 у справі № 922/1381/23.

У межах спору про стягнення заборгованості суд призначив комплексну інженерно-технічну та економічну експертизу. Після укладення сторонами мирової угоди провадження у справі було закрито, а проведення експертизи припинено.

За експертизу одній з установ попередньо сплатили 598 251,20 грн. Установа стверджувала, що до моменту припинення дослідження виконала роботи загальним обсягом 707 експерто-годин на суму 267 698,48 грн.

Проте на підтвердження цього було надано переважно перелік робіт із зазначенням витраченого часу. З документів неможливо було встановити, які саме матеріали вивчалися, у який період виконувалися окремі операції, на якій стадії перебувало дослідження та чи були підготовлені проміжні результати або проєкти висновків.

Суди дозволили установі залишити 26 700 грн за підтверджені роботи та зобов'язали повернути платнику 571 551,20 грн. Верховний Суд залишив ці рішення без змін.

КГС ВС сформулював декілька принципових висновків. Оскільки експертиза була призначена ухвалою суду, а її оплата належала до судових витрат, питання про повернення коштів має вирішуватися в межах тієї самої справи. Порушувати окремий позов до експертної установи не потрібно. Та обставина, що установа не була стороною спору, не виключає можливості зобов'язати її повернути невикористану частину коштів.

Якщо дослідження неможливо провести з причин, залежних від експертної установи, отримані кошти повертаються повністю. Якщо проведення експертизи припинено з інших причин, установа може залишити оплату за фактично виконану роботу. Однак обсяг і вартість цієї роботи повинні бути належно документально підтверджені.

Ця позиція має важливе практичне значення для організації роботи експертів та експертних установ. Фіксація досліджених матеріалів, виконаних операцій, витраченого часу, проміжних результатів і стадії підготовки висновку є не лише внутрішнім питанням обліку. Від належності такого документування безпосередньо залежить право на оплату роботи у випадку дострокового припинення експертизи.