Хто вирішує: експерт чи суд? Верховний Суд про межі лінгвістичної експертизи

У постанові Верховного Суду від 22.01.2026 (справа № 757/32444/24-ц) суд наголосив, що кваліфікація висловлювань у категоріях «факт / оціночне судження» є правовою оцінкою, а не результатом застосування спеціальних знань. Відповідно, навіть якщо така кваліфікація формально подається як результат судової експертизи, вона не може підміняти собою судове рішення і має оцінюватися судом критично, без делегування власних повноважень експерту. 

Суд підкреслив, що відповідно до частини другої статті 102 ЦПК України питання права не можуть бути предметом експертного дослідження. Водночас у цій справі лінгвістична експертиза дала відповідь на питання, чи є висловлювання фактичним твердженням або оціночним судженням, що належить до виключної компетенції суду. Суд звернув увагу на неприпустимість підміни експертом функції суду.

Кваліфікація висловлювання як «факту» або «оціночного судження» – це не лінгвістична класифікація, а юридичне твердження, яке визначає правові наслідки: чи підлягає інформація доведенню на істинність, чи підпадає під захист свободи вираження поглядів за статтею 10 Конвенції.

Лінгвістика може надати суду відповідь на інші питання: чи містить висловлювання ознаки категоричності, припущення, оцінки, гіперболи, чи є в ньому граматичні маркери фактичності або суб'єктивності. Але навіть сукупність таких ознак не дає відповіді на ключове питання – як це висловлювання має бути кваліфіковане в правовому сенсі. Одна і та сама мовна конструкція може отримати різну юридичну оцінку залежно від контексту, статусу особи (публічна чи приватна), суспільного інтересу та стандартів допустимої критики.

Саме тому передача цього питання експерту є помилкою. Експерт, відповідаючи на нього, неминуче виходить за межі мовного аналізу і здійснює правову кваліфікацію – тобто фактично вирішує спір замість суду. Це порушує розподіл процесуальних функцій: експерт підміняє собою суд, а суд — посилаючись на експертизу — уникає власної оцінки.

Позиція Верховного Суду фактично відновлює правильну модель: експерт може надати суду інструменти для розуміння тексту (семантика, контекст, мовні особливості), але висновок про те, чи є висловлювання фактичним твердженням або оціночним судженням у юридичному значенні, має формуватися судом як елемент правозастосування, а не делегуватися у висновок експерта:

"ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГО «ЦПК» та ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, поширеної в мережі Інтернет на каналі YouTube ГО «ЦПК» (відеоматеріал під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6»), автором якої є ОСОБА_2 ; 

суди виходили з того, що поширена на YouTube-каналі ГО «ЦПК» інформація відносно позивача викладена у формі фактичного твердження, а не оціночного судження, яка свідчить про вчинення позивачем кримінального правопорушення щодо розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, відповідальність за що передбачена статтею 387 КК України. За відсутності вироку суду або доказів перебування позивача у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного, така інформація має негативний характер та є принизливою для честі і гідності позивача, порушує презумпцію невинуватості щодо позивача. Суди вважали, що зазначене підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи КНДІСЕ від 26 серпня 2024 року № 8220/24-36; 

суди не врахували, що: чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності, і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації; особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобовязана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції; з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки інших осіб;суди не звернули уваги, що у частині другій статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Разом з тим, предметом висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи КНДІСЕ від 26 серпня 2024 року № 8220/24-36 було питання щодо фактичного твердження чи оціночного судження у висловлюваннях відповідача, якому саме суди мали б надати власну правову оцінку...".