Почеркознавча експертиза за копіями документів: заборона, що перешкоджає правосуддю

В Україні проведення почеркознавчих експертиз за копіями документів вже тривалий час заборонене підзаконним актом Міністерства юстиції — Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (наказ № 53/5). У ній передбачено, що експертиза може проводитися за фотознімками та іншими копіями об'єкта «крім об'єктів почеркознавчих досліджень». Тобто підзаконним нормативним актом встановлено абсолютну заборону проведення відповідних досліджень незалежно від обставин конкретної справи.

Водночас Закон «Про судову експертизу» не містить подібних обмежень. Відповідно до статті 1 цього Закону, судова експертиза — це дослідження об'єктів на основі спеціальних знань з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Закон не встановлює обмежень щодо форми носія об'єкта дослідження і не передбачає заборони дослідження копій документів.

Відповідно, питання про необхідність призначення експертизи та достатність наданих матеріалів належить до процесуальної дискреції суду, а не органу виконавчої влади. Отже, підзаконним актом фактично запроваджено обмеження, яке звужує можливість використання спеціальних знань у судовому процесі та втручається у сферу повноважень суду.

Особливо показовим є те, що така заборона діє в умовах, коли об'єктивні обставини — насамперед воєнні події та цифровізація документообігу — навпаки призводять до зростання кількості ситуацій, у яких у розпорядженні сторін і суду можуть знаходитися виключно копії документів.

Вплив воєнних обставин на доступність оригіналів документів

В умовах повномасштабної війни в Україні проблема відсутності оригіналів документів набуває масового характеру. Значна частина території держави перебувала або перебуває під тимчасовою окупацією, а велика кількість будівель — у тому числі адміністративних, офісних, банківських та архівних приміщень — була знищена або пошкоджена внаслідок ракетних ударів та атак безпілотників.

У таких умовах втрата первинних документів часто є об'єктивним наслідком воєнних дій, а не недобросовісної поведінки сторін процесу. У багатьох справах оригінали договорів, актів, фінансових документів або інших письмових доказів можуть бути фізично знищені або залишатися на територіях, доступ до яких тимчасово неможливий.

Водночас копії таких документів — зокрема скановані або електронні — нерідко зберігаються у електронній пошті, корпоративних системах документообігу, у контрагентів або у матеріалах інших справ. У подібних ситуаціях саме копія документа може бути єдиним доступним джерелом інформації про підпис або рукописний запис.

За відсутності можливості використання спеціальних знань для дослідження копій документів суд фактично позбавляється важливого інструменту перевірки справжності підпису. У таких випадках виникає ризик формування доказового вакууму, коли встановлення авторства підпису істотно ускладнюється або стає неможливим виключно через нормативну заборону проведення відповідної експертизи.

Європейська практика проведення почеркознавчих експертиз за копіями документів

У країнах Європейського Союзу абсолютної заборони досліджень почерку за копіями документів не існує. Натомість застосовується підхід пріоритету оригіналу з одночасним визнанням можливості дослідження копій у випадках, коли оригінал об'єктивно відсутній або недоступний.

Такий підхід закріплений, зокрема, у методичних рекомендаціях ("Best Practice Manual for the Forensic Handwriting Examination") Європейської мережі судово-експертних установ (European Network of Forensic Science Institutes — ENFSI). У цих рекомендаціях описано основні підходи до проведення досліджень за копіями документів, а також визначено вимоги щодо фіксації обмежень такого дослідження та обов'язкового застереження про те, що висновок стосується графічних ознак письма, а не автентичності документа як матеріального носія.

Копія документа розглядається як обмежене, але допустиме джерело інформації про графічні характеристики письма. Експерт може досліджувати форму, пропорції, структуру штрихів, ритм письма та інші візуальні ознаки підпису або рукописного тексту. Водночас у висновку має бути чітко зазначено, що через відсутність оригіналу неможливо дослідити такі параметри, як тиск письма, послідовність нанесення штрихів, фізичні властивості паперу або чорнила.

У європейській практиці проблема дослідження копій документів вирішується не шляхом заборони, а через визначення меж доказової сили експертного висновку. Такий підхід є особливо важливим у випадках, коли оригінал документа об'єктивно відсутній — втрачений, знищений, перебуває у третіх осіб або існує лише у вигляді електронної копії.

Діє принцип процесуальної пропорційності: якщо дослідження оригіналу неможливе, суд може використовувати експертний аналіз копії, але оцінює його у сукупності з іншими доказами. Така модель дозволяє уникнути ситуації, коли сторона спору фактично може заблокувати перевірку підпису, просто не надаючи оригінал документа.

Таким чином, встановлена Інструкцією № 53/5 заборона проведення почеркознавчих експертиз за копіями документів є нормативним обмеженням, що не випливає із закону і фактично звужує можливості суду використовувати спеціальні знання при дослідженні доказів. У сучасних умовах — з урахуванням воєнних втрат документів та поширення електронного документообігу — таке обмеження виглядає необґрунтованим і може перешкоджати встановленню фактичних обставин справи.

Повернути суду право вирішувати

Чинна нормативна заборона дослідження копій документів у почеркознавчій експертизі фактично створює ситуації, коли перевірка справжності підпису стає неможливою не через відсутність наукових методів, а виключно через адміністративне обмеження. У сучасних умовах така заборона вочевидь виглядає анахронізмом. 

Усунення зазначеного нормативного обмеження є не лише доцільним, а й необхідним. Питання про те, чи можуть надані матеріали — у тому числі копії документів — бути достатніми для проведення експертного дослідження, має вирішувати суд у кожній конкретній справі. Лише за таких умов спеціальні знання зможуть виконувати свою основну функцію — допомагати суду встановлювати фактичні обставини справи, а не залишатися обмеженими адміністративними заборонами.