3D-зброя: новий виклик для криміналістики

У країнах Європейського Союзу розвиток нових технологій, зокрема адитивного виробництва (3D-друку), розглядається як один із чинників, що змінюють характер незаконного обігу зброї. Якщо раніше виготовлення вогнепальної зброї вимагало промислового обладнання та спеціалізованих знань, то нині доступність 3D-принтерів, цифрових моделей деталей та програмного забезпечення робить можливим виготовлення окремих компонентів зброї у невеликих майстернях або навіть у приватних умовах.

Ці технології поступово створюють нові можливості для незаконного виготовлення саморобної або частково 3D-друкованої зброї. У результаті правоохоронні органи та експертні установи стикаються з новими типами об'єктів дослідження, які не повністю вписуються у традиційні криміналістичні методики.

Обмеження традиційної балістичної ідентифікації

Одним із ключових викликів для криміналістичних лабораторій у країнах ЄС є те, що класичні підходи судово-балістичної експертизи не завжди ефективні щодо 3D-друкованої зброї.

Традиційна балістична ідентифікація базується на аналізі індивідуальних слідів, які залишає ствол зброї на кулі та гільзі. Ці сліди дозволяють встановити конкретну одиницю зброї, з якої був здійснений постріл. Однак дослідження, проведені у криміналістичних установах держав-членів ЄС, показують, що у випадку 3D-друкованих стволів індивідуальні характеристики можуть змінюватися після кожного пострілу. Через це встановлення конкретної одиниці зброї стає значно складнішим або іноді неможливим.

У результаті експерти можуть підтвердити факт використання саморобної або 3D-друкованої зброї, але не завжди мають можливість ідентифікувати конкретний екземпляр.

Нові об'єкти криміналістичного аналізу

З огляду на ці обмеження криміналістичні лабораторії держав-членів ЄС поступово розширюють перелік об'єктів, які підлягають дослідженню.

Окрім традиційних слідів на кулях і гільзах, експерти аналізують фрагменти матеріалу, що відокремлюються від зброї під час пострілу, залишки продуктів пострілу, можливі налипання матеріалів на поверхні кулі, сліди на гільзах, зокрема на дзеркалі затвора.

Крім того, увага приділяється технічним характеристикам самого процесу 3D-друку. У деяких випадках експерти можуть досліджувати структуру шарів матеріалу, сліди сопла принтера або особливості поверхні друкувального столу. Це дозволяє встановити зв'язок між виготовленими деталями та конкретним обладнанням, яке могло використовуватися для їх виробництва.

Процесуальні труднощі доведення незаконного виготовлення зброї

Практика держав-членів ЄС також демонструє процесуальні труднощі, пов'язані з доведенням факту незаконного виготовлення вогнепальної зброї.

У багатьох країнах кримінальне переслідування за незаконне виробництво зброї залежить від того, чи можна довести її функціональність. Якщо під час розслідування вилучаються лише напівготові компоненти або незавершені деталі, цього інколи недостатньо для кваліфікації правопорушення.

У таких ситуаціях криміналістичним лабораторіям може бути необхідно завершувати виготовлення окремих компонентів або проводити випробування для встановлення їх працездатності. Це значно збільшує навантаження на експертні установи та може призводити до затримок у кримінальних провадженнях.

Потреба у нових компетенціях експертів

Ще одним важливим викликом, на який звертають увагу держави-члени ЄС, є потреба у нових міждисциплінарних знаннях. Дослідження 3D-друкованих компонентів зброї потребує компетенцій не лише у сфері балістики, але й у таких галузях, як:

• адитивні технології виробництва;
• матеріалознавство;
• цифрове моделювання;
• механіка складних технічних систем.

Досвід держав Європейського Союзу свідчить, що розвиток нових технологій відбувається значно швидше, ніж адаптація криміналістичних методик. У зв'язку з цим експертні установи змушені розробляти нові підходи до дослідження саморобної зброї, удосконалювати традиційні методики експертиз та розширювати систему підготовки експертів.

Джерело: European Commission. Impact Assessment Report. Brussels, 26.02.2026